Невідомий відомий Іван Пантелюк

У Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини з великим успіхом пройшла виставка унікального майстра екслібриса, уродженця села Брустурів, а з 1962 по 1992 рік — косів’янина, Івана Григоровича Пантелюка.

Під час її відкриття прозвучала фраза: «Якби складали список з десяти найкращих екслібрисистів СРСР, — Іван Григорович до нього увійшов би».

Михайло Гнатюк, автор статті «Іван Пантелюк — визначний гуцульський різьбяр, графік і культурний діяч», стверджує, що екслібриси І.Г.Пантелюка експонували на 233-х виставках в тодішньому СРСР, зокрема: у Москві, Ленінграді, Києві, Мінську, Вільнюсі, Ташкенті, Баку, а також — за кордоном: у Польщі, тодішній Чехословаччині, Німеччині (НДР), Парижі, Нью-Йорку та в ста містах США і Канади. Майже 350 репродукцій екслібрисів майстра вміщено в різних вітчизняних і зарубіжних друкованих виданнях. Загалом він мав 20 персональних виставок, зокрема — у Вільнюсі й Ташкенті.

Це — визнання всесоюзного рівня. Але… Готуючи допис, я прочитала в українській Вікіпедії статтю про екслібрис. У ній згадують імена відомих вітчизняних авторів книжкових графічних знаків. Прізвища Пантелюк — немає.

Нещодавно Енциклопедія сучасної України попросила дослідників творчості нашого краянина підготувати статтю про нього. Вони цього не зробили — немає детальної, цілісної і достовірної біографії митця.

Як таке могло трапитися? Відомо, що про Івана Пантелюка багато писали за його життя. Рідні кажуть: про нього навіть документальний фільм зняли. Художник 30 років жив у центрі Косова. Тут і досі мешкає його онука — Зоряна Ясельська. Його син Станіслав живе у Києві.

Крім цього, колишній музейник Іван Пантелюк, усвідомлюючи важливе значення збереження культурної спадщини, у 1970-х роках передав до Центрального державного архіву Музею літератури і мистецтв УРСР 200 одиниць своїх творів, серед яких: екслібриси, візитки, гравюри, штампи для сувенірних виробів, вірші, оповідання, листи, біографічні та образотворчі матеріали. Отже, є що прочитати, є у кого запитати.

Тоді чому Іван Пантелюк і досі залишається невідомою постаттю навіть для більшості своїх земляків?

Невже Косівщина — така багата на таланти, що забуття одного чи навіть десятка яскравих імен не завдасть її іміджу великої шкоди?!

Чи, може, Іван Пантелюк «нецікавий», бо його екслібриси випадають із логічного рядка «різьба, кераміка, килими, писанки…», що нібито ілюструє творчий потенціал Косівщини?!

Якщо не знаємо такого відомого митця, то кого ще забули?

Сумно, але факт: Іван Пантелюк і досі перебував би у тіні, якби ним не зацікавився колекціонер і краєзнавець, засновник ГО «Українське відродження. Імена та постаті» Ярослав Овчаренко з Івано-Франківська.

Справжній колекціонер — скрупульозний дослідник і популяризатор. Він хоче знати про життя і діяльність «свого» автора все, і навіть більше.

У Ярослава Овчаренка, мабуть, — найповніша збірка, пов’язана з іменем Івана Пантелюка, зокрема, — експозиційні листи, які художник особисто оформляв для виставок. За життя митець виготовив 1008 книжкових знаків. Колекціонер каже, що має 891 з них, а також — майже 40 його графічних робіт. Пан Ярослав виставляв роботи Івана Пантелюка у мистецькому просторі «Вагабундо» в Івано-Франківську і був вражений, що художники, які прийшли на відкриття імпрези, знали про митця з Косова. За результатами тієї виставки виникла ідея видати каталог його робіт, з’явились охочі написати наукове дослідження про творчість гуцульського графіка.

Знає і пам’ятає про Івана Пантелюка Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини, який очолює Вікторія Яремин. На цей рік випало 110-річчя від дня народження художника, музей готував допис про нього.

Випадкова зустріч з колекціонером Ярославом Овчаренком призвела до масштабного відзначення круглої дати — відкриття персональної виставки робіт художника.

Ця подія допомогла зробити великий крок на шляху повернення імені талановитого графіка в історію мистецтва Косівщини та України.

Колекція Ярослава Овчаренка підтвердила творчий масштаб Івана Пантелюка.

Косівський музей доповнив імпрезу експонатами зі своєї колекції. Наукова співробітниця музею Лариса Березка покликала усіх, хто особисто знав Івана Григоровича, замовляв у нього екслібрис. Великою удачею було запрошення онуки митця — Зоряни Ясельської. Вона принесла фотоальбоми з родинними світлинами та альбоми-каталоги екслібрисів. Сказала, що дідусь написав автобіографію, передала її копії усім зацікавленим.

Це важливо, бо поширювана у різних джерелах біографія митця схожа на розсипаний пазл, у який потрапили сторонні елементи: міфи та домисли.

Відтворюємо життєпис

Іван Пантелюк народився 6 лютого 1913 року в селі Брустурах у простій сім’ї. Як і більшість тодішніх селянських дітей, хлопчик ріс самоуком — вчився читати і писати у свого дядька. Був здібним, мав авторитет у громаді. Став членом «Просвіти», бібліотекарем, брав участь у драматичному гуртку. Був членом, відтак-секретарем наглядової ради брустурівського кооперативу «Гуцульський добробут».

З 1930 по 1934 роки, як і багато інших активних у громадському житті молодих людей, зазнав переслідувань тодішньої польської влади, побував під арештом, його засудили на 18 місяців тюремного ув’язнення. Відбував його у Коломиї. Там захворів на пневмонію.

У деяких дописах стверджують, що Іван Пантелюк був членом ОУН. Пані Зоряна це заперечує. Польський період його життя (про це читайте нижче) теж породжує сумніви щодо причетності художника до цієї організації.

Після звільнення з тюрми Іван Григорович одружився з односельчанкою Катериною Гнатівною Дручків. У 1938 році в сім’ї народилася донечка Анна.

Кілька місяців (з листопада 1937 — по лютий 1938 року) Іван Пантелюк був вільним слухачем відділу мистецтв Державної технічної школи у Львові (так написано в автобіографії).

Мабуть, тоді ж брав участь у львівській виставці митців-самоуків. Про це розповів косівський музейник Юрій Джуранюк: «Про ту подію писала відома мистецтвознавиця Мирослава Гординська-Чапельська. У статті вона згадувала Пантелюка, зазначала, що його малюнки були насичені якимось демонізмом, що вони — незвичайні, хоч і не зовсім досконалі, і нагадали їй картини французького примітивіста Анрі Руссо».

Довідка

Екслібрис — книжковий знак, що позначає власника книги чи книжкової колекції. Може містити візуальні метафори, символи, важливі для власника, а також деталі, що вказують на його професію чи улюблене заняття. Зазвичай екслібрис створюють у техніці офорту, зображення — мініатюрне.

Поширеними є екслібриси-штампи, які наносять малюнок безпосередньо на сторінку. Екслібриси замовляють у художника. Спочатку він малює зображення, потім виготовляє штамп, з якого можна отримати необмежену кількість відтисків.

Свій перший екслібрис Іван Пантелюк створив у 1938 році. Художник виготовляв штампи у техніці гравюри — на дереві та гумі.

Навчання довелося припинити. За наказом польської поліції Пантелюк повертається у Брустури. У рідному селі його знову арештовують, відправляють у тюрму. Чому і за що — в автобіографії не написано.

Вересень 1939 року Іван Пантелюк, можливо, справді вважав «золотим», як і більшість західняків, що раділи возз’єднанню з братами зі Східної України. Івана Григоровича обирають секретарем тимчасового (?) комітету в Брустурах. Він організовує у селі громадську міліцію. Та вже через кілька місяців потрапляє у немилість і до нової влади. На самий Святвечір 1940 року його арештовує НКВС — за доносом. Відправляють то в коломийську, то в косівську тюрму. Обласний суд ухвалює вирок. Нібито засудили на п’ять років, однак в автобіографії термін не вказано.

«Гуманна» радянська влада навіщось депортувала в далекий Казахстан його дружину і дворічну доньку Анну. Далеко від дому та України жінка з дитиною зустріли і пережили велику війну, бідували, голодували.

Спочатку Іван Пантелюк відбував покарання у Старобільську. Після нападу Німеччини на СРСР ув’язнених евакуювали далеко на схід. Переїжджаючи з одного етапу й табору в інші, чоловік хворів на цингу та курячу сліпоту (наслідок голодування й авітамінозу).
12 серпня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ про амністію для військовополонених та ув’язнених на території СРСР польських громадян. Українець Іван Пантелюк чомусь (прикинувся поляком?) під неї підпав і вийшов на свободу.

З амністованих створювали військові підрозділи, що брали участь у війні на стороні СРСР. Напевно, через це з’явилася красива легенда про те, як Іван Григорович записався у такий підрозділ, брав участь у визволенні Польщі, тому й залишився жити у ній після 1945 року. Насправді він ніколи у війську не служив і не воював, — каже його онука пані Зоряна та підтверджує автобіографія.

Після амністії Іван Пантелюк поїхав у Казахстан — до дружини і доньки. Працював обліковцем у сільськогосподарських колективах. У квітні 1945 року його обрали секретарем Чарського гуртка «Союз польських патріотів у СРСР». Він виконував функції перекладача з польської мови при райвідділі НКВС під час репатріації поляків. Працював також листоношею.
1945 року у Пантелюків народився син Станіслав.

У Польщі

У травні 1946 року українець Іван Григорович разом з дружиною і дітьми переїжджають на постійне проживання у Польщу. «На кордоні дідусь розмовляв польською, а бабуся з мамою мовчали», — пригадує сімейні перекази пані Зоряна.

Осіли у місті Кошаліні — відомому культурному центрі. Глава сім’ї почав працювати у музеї, 1949 року став його директором, отримав квартиру при ньому.

1946 року Іван Пантелюк вступив у Польську робітничу партію — ПОРП (аналог КПРС), навіть був другим секретарем міського комітету. Його обирали депутатом міської ради, головою впливових депутатських комісій, засідателем окружного та апеляційного судів. Ці факти його біографії ставлять під сумнів членство в ОУН.

Отже, у Польщі наш земляк був авторитетною, успішною людиною.

1953 року важко захворів на туберкульоз. Пані Зоряна стверджує, що лікарі відправили дідуся додому — помирати, але він сам себе вилікував — риб’ячим жиром. На цю недугу хворіла (і також одужала) його дружина.

1955 року Пантелюки навідалися із сім’єю у рідні Брустури. Можливо, ця поїздка підштовхнула їх до повернення.

Іван Григорович припиняє участь в усіх адміністративних і громадських організаціях, окрім ПОРП. Так почалася юридична процедура зі зміни громадянства, що тривала кілька років. До переїзду в Україну він працює столяром-різьбярем у майстерні.
У квітні 1962 року сім’я повернулася на Батьківщину.

У Косові

Пантелюкам дали квартиру в центрі Косова. Тут Іван Григорович не займається (чи йому не дозволяють?) партійною і громадською діяльністю. Працює різьбярем у Косівських майстернях Художнього фонду УРСР. Занурюється у творчу працю.

Він умів бондарити, різьбити. Переймав науку художньої обробки дерева у відомих майстрів — Федора Когута і Василя Лелета, однак його власні роботи помітно відрізнялася від традиційних гуцульських дереворитів. Він також гарно інкрустує, виготовляє оригінальні меблі. Але знаходить себе в графіці.

«Якось у майстерні Ф.Когута йому потрапив до рук альбом гравюр чеського графіка Макса Швабінського, — пише у статті про нашого талановитого земляка Михайло Гнатюк. — Ця техніка серйозно зацікавила майстра, і він щоразу більше її використовує, зображуючи гірські краєвиди, водограї, гуцульські ґражди, портрети рідних і близьких людей тощо».

Уроки різьби допомогли опанувати секрети вирізування книжкових штампів. Сьогодні знавці впізнають екслібриси Пантелюка з першого погляду саме завдяки орнаментам, які так схожі на гуцульські дереворити.

«Книжкові знаки Івана Пантелюка захоплюють невичерпною фантазією, віртуозною виконавською майстерністю, простотою і благородством форми, а також оптичним відчуттям цільності, що свідчить про обдарованість автора в галузі композиції. Більшу частину його екслібрисів становлять суто орнаментальні зображення, що органічно поєднуються зі шрифтом, який часто відіграє у них роль композиційного акценту.

В кожному окремому варіанті художник вміє знайти таку орнаментальну символіку, яка найповніше відповідає ідейно-образному задумові. Є у його доробку композиції, у яких гравер тактовно вводить сюжетні й тематико-геральдичні елементи, портретні зображення, пейзажні мотиви, але виключно як доповнюючу деталь характеристики, не гублячи при цьому загального орнаментально-декоративного обличчя і внутрішньої стилістичної гармонії твору», — читаємо у передмові до каталогу екслібрисів Івана Пантелюка, виданого 1983 року з нагоди його персональної виставки у Івано-Франківському художньому музеї.

У 1971 році художник потрапляє з інфарктом у лікарню.

1972 року виходить на пенсію — через інвалідність. Того ж року переживає ще два інфаркти (даються взнаки тюремні роки чи так вплинула на нього радянська дійсність?). Відтоді Іван Пантелюк — частий гість Косівської ЦРЛ: лікує важкі пневмонії, бронхіт, стенокардію, хронічний обструктивний бронхіт, емфізему легень. Переживає 4-й інфаркт.

У березні 1990 року Верховний Суд УРСР реабілітував Івана Пантелюка.

Художник творчо працював до останнього дня. Помер ЗО червня 1992 року.

Серед еліти

Графік з Гуцульщини вдало зайняв цікаву нішу. Колекціонування книг у той час якраз набувало популярності, а незабаром — переросло в ажіотаж. Приватні книгозбірні часів пізнього СРСР були не тільки ознакою високого інтелектуального рівня їхніх власників, а й модним культом всесоюзного масштабу. Особистий книжковий штамп для шанувальника книг — «вишенька на торті».

А ще екслібрис був і залишається чудовим подарунком для людей, у «яких є усе». Книжкові знаки, виготовлені Іваном Пантелюком з Косова, були у бібліотеках генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, перших президентів: СРСР — Михайла Горбачова та України — Леоніда Кравчука. Зрозуміло, що вони самі їх у нього не замовляли. Це робили інші люди високого лету — як подарунок для першої особи країни. Прикметно інше — високопо-садовці Пантелюка знали та цінували.

Екслібриси ввели митця-самоука у коло тодішньої еліти. Він виготовляв книжкові знаки для видатних письменників, науковців, митців, артистів, громадсько-політичних діячів, лікарів, освітян, навіть — для іменитих колег-графіків. На його персональних виставках глядачів вражають не лише унікальні книжкові мініатюри, а й перелік імен їхніх власників.
Митець не почувався серед них чужим. Іван Пантелюк був людиною з виразним незалежним характером і почуттям власної гідності. Він багато читав, його знали усі кошалінські та косівські бібліотекарі, працівники книгарень і газетних кіосків.

Повернення із забуття

Організатори виставки у Косівському музеї покладали на неї великі надії. Хотіли нагадати жителям району про непересічного митця-земляка, уточнити важливі віхи його біографії, зацікавити Косівський мистецький навчальний заклад. «Добре було б, якби хтось із студентів написав магістерську роботу з дослідження творчості Пантелюка», — висловила побажання наукова співробітниця музею Лариса Березка.

«Вражає те, що Іван Пантелюк не мав фахової освіти, але завдяки любові до мистецтва і наполегливості зумів досягнути такого високого рівня. Це не кожному дипломованому художнику вдається», — підкреслила завідувачка музею Вікторія Яремин.

«Неймовірно мініатюрна графіка, ювелірна. Унікальна колекція — за стилістикою, характером», — оцінив побачене мистецтвознавець Олег Слободян.

«Ця подія — ще одне утвердження нашої культури і мистецтва, — додала мистецтвознавиця Богдана Книш-Чіх. — Екслібриси Івана Пантелюка — єдині за стилем, вони — гуцульські, щирі. Те, що екслібрис для своєї книгозбірні митцеві замовила відома графік Баранецька, свідчить про її повагу до митця».

Правнуки захищають Україну

Донька художника, Анна, жила у Косові, тут померла. Працювала економісткою у ВХО «Гуцульщина». Син Станіслав — авторитетний перекладач з польської, працював в «Інтуристі». Перекладав навіть президентам України. Пан Станіслав також є багаторічним головним редактором газети «Огіеппік Куомузкі», що виходить польською мовою в українській столиці.

Онука художника, Зоряна Ясельська, тридцять років працювала у Косівському фтизіопульмонологічному диспансері — інструктором ЛФК, масажисткою. Після закриття закладу стала безробітною.

Зоряна Ясельська має трьох синів. Творчі здібності прадіда передалися старшому — Зеновію. Він закінчив Косівське училище, гарно різьбить, але займається цим лише у вільний час, для душі.

Мати каже, що найбільше схожий на знаменитого прадіда — зовнішністю і характером — її середущий син Олесь. У березні цього року Олеся мобілізували. Зараз воїн проходить військові навчання.

Наймолодшого сина, Ярослава, мобілізували в ЗСУ відразу ж після 24 лютого 2022 року. Цілий рік він перебував у зоні бойових дій на східному фронті. Нещодавно повернувся у тил — через поважні сімейні причини.

Аліса Мудрицька. Фото авторки.
«Гуцульський край», №17, 28.04.2023 року