Косів’янину Богданові Романишину вдалося неабияк вразити залюблених у мистецтво жителів і гостей нашого району, навіть мистецтвознавців. У Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини відкрили персональну виставку живопису з нагоди 70-ліття митця. Автор назвав її «Весна надій».
Богдан Іванович народився 25 травня 1952 року в селі Маринопіль Галицького району Івано-Франківської області. Всевишній щедро наділив його багатьма талантами і далекоглядно спрямував у Косів – Мекку народних талантів.
З 1975 по 1979 рік Богдан навчався у Косівському технікумі народних художніх промислів – на відділі художньої обробки дерева. Серед його наставників були й талановиті викладачі станкового живопису – І.Добринов та А.Калитко.
Після закінчення навчання працював у майстерні художнього розпису і пластичної анатомії у рідному технікумі. Був учителем образотворчого мистецтва у Косівській дитячій школі мистецтв.
Розписує, прикрашає різьбою сакральні споруди (каплички у Яворові та санаторії «Косів»). Пише і продає чудові картини: портрети, пейзажі, натюрморти.
Скульптор – автор погруддя знаменитого Аполлінарія Тарнавського. Пам’ятник встановили біля головного корпусу санаторію «Косів». Пише чудові графічні портрети.
Поет яскравого і неповторного стилю, видав збірку віршів «Різцем, і пензлем, і пером», підготував до друку ще одну.
Громадський діяч. Організатор козацтва, був першим отаманом оборонно-спортивної організації «Галицька Січ» у Косові (1996). Долучився до створення козацьких формувань на Косівщині та у Верховинському районі. Як член Товариства «Меморіал» брав участь у розкопках поховань жертв комуністичного терору. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (2000).
Учасник мистецьких виставок у Косові, Івано-Франківську, Києві.
На жаль, про різні обдарування і творчі здобутки Богдана Романишина знають лише його рідні, друзі, колеги та знайомі. Ім’я митця маловідоме широкому загалу шанувальників живопису Косівщини та Прикарпаття. Напевно, це результат властивої митцеві іронії та самоіронії. Він різко і на пів слові перебиває будь-які хвалебні і – особливо! – пафосні слова на свою адресу. Не любить позерства. «Мінімум слів – максимум діла» – це про нього. З ранку до пізнього вечора творчо працює у своїй майстерні.
Теперішня персональна імпреза – заслуга косівських музейників. Вони вмовили митця виставити його роботи, зуміли наполягти, коли Богдан Іванович спробував дати «задній хід».
І вона таки відкрилася. Полотна розмістилися на стінах двох виставкових залів. Це лише невеличка частка усіх його робіт. Інші розібрали/розкупили замовники/покупці з України та різних куточків світу.
Завідувач сектору обліку Косівського музею Юрій Джуранюк зауважив, що живопис Богдана Романишина викликав у нього музичні ремінісценції (невиразний спогад, відгомін. – А.М.).
«Перший виставковий зал нагадав мені музику Вагнера, зокрема його «Перстень нібелунга», – зауважив Юрій Йосипович. – Ці полотна – драматичні, міфологічні, емоційні, з активним сюжетом. Другий зал схожий на «Пори року» Вівальді: на полотнах представлені всі сезони, пейзажі дуже реалістичні, породжують відчуття, які кожен мандрівник переживав у горах: палючу спеку на вершині хребта, передчуття грози, прохолоду гірських потічків».
Тема води у живописі Богдана Романишина займає особливе місце. Художник три роки служив на Північному флоті. Це було ще за часів СРСР. Відтоді море, ріки, водоспади – часто з’являються на його полотнах. У студентські роки Богдан навіть підготував виставку робіт у жанрі мариністики, чим неабияк здивував своїх однокурсників та студентів інших відділів.
Того дня щиро вітали колегу та бажали йому творчих успіхів визнані художники Косівщини – Анатолій Калитко (навчав Богдана Івановича живопису у технікумі) і Василь Бойчук.
Завітав і поет зі Старих Кутів – Микола Близнюк, який, мабуть, першим звернув професійну увагу на літературний дар Богдана Романишина, заохотив його писати та публікувати вірші.
Журналіст Василь Глібчук (вони з ювіляром – куми) пригадав поїздку у Севастополь і відвідини флагмана України, фрегата «Гетьман Сагайдачний». Це трапилося 1993 року. Тоді Василь Глібчук вперше побачив сльози на очах Богдана. Запитав, що сталося, непокоївся, може, серце заболіло. «Куме, я три роки служив на флоті, але вперше чую на палубі військового корабля українську мову», – пояснив Богдан Романишин.
«Про Богдана, про його цікаве життя можна видати велику книгу, – переконаний Василь Глібчук. – Його творчість тісно переплетена з Гуцульщиною. Він писав прекрасні графічні портрети хлопців, які воювали в Афганістані, земляків-чорнобильців. Малював гострі карикатури на СРСР. Він – оригінальний поет, його поезія – неповторна. Внутрішній світ Богдана дуже гармонійний».
Багато приємних слів почув ювіляр на свою адресу від мистецтвознавців Марії Іванчук і Богдани Книш-Чіх. «На мій встид, ніколи не бачила ваших робіт, – зізналася Богдана Василівна. – Добре, що вас «підтиснули» музейники, і тепер більше людей дізнаються, що на Косівщині є ще один обдарований художник. Сьогодні ми самі собі дивуємося – які ми багатезні на людей: відважних, талановитих, самовідданих. Україні не було потреби красти чужі імена, навпаки, її обкрадали. Тому наше завдання – самоутвердитися. Нам є заради чого воювати. В Україні так багато талановитих людей, і ви – один з них. Тут представлені дуже цікаві роботи. Варто популяризувати вашу творчість, можливо – видати окремий альбом. Треба давати людям натхнення на життя, оптимізм, щоб ми усвідомили, що ми є і будемо!».
Про це говорила і наукова співробітниця Косівського музею Лариса Березка, яка вела захід. Лариса Володимирівна повідомила, що на період війни більшість музейних експонатів евакуювали у безпечне місце. Цього вимагає законодавство. Але життя показало, що музей і зараз потрібен. Місцеві жителі і гості нашого краю цікавляться народним мистецтвом, переселенці шукають-розплутують давно втрачене національне коріння. Тому музей знову відчинили. В одній виставковій залі, хоч і лаконічно, але представлені всі види народного декоративно-прикладного мистецтва Гуцульщини. А в двох інших залах традиційно розміщуватимуть тимчасові експозиції. Всі охочі зможуть їх побачити.
Автор допису – Аліса МУДРИЦЬКА.
Фото автора.
Газета «Гуцульський край» №20 від 20 травня 2022 року.
Поезії Богдана Романишина
Висіла осінь на горбах
У сизій мряці,
Крилом торкнулась білина
Зими означень.
Мольфар з мольфаркою летів
На чорній хмарі,
Про щось їм вітер ворожив
З зорею в парі.
Над цим калина одягла
Огні-коралі,
Гіркого меду набрала
З кривавих далей.
Святу голівку покривав
Найперший сніг,
Листок-приблуда долю склав
До моїх ніг.
********
Зеленошумні голоси
Посеред втомленого літа,
Тремтить хмарина соковита
Між трав у полум’ї роси.
Безмежжя сповнене огнів
І першородства, і агоній,
Концерт над урвищем півоній
І недовимовлених слів.
І життєдайна вишина
Зника між сонячної тіні,
Згорає літо, день осінній
Напоїть келихом вина.
Comments are closed.