Художня обробка металу на Гуцульщині має дуже давні традиції. Як стверджують дослідники ( Л. Суха, С. Боньковська, П. Жолтовський та ін.), в традиційному гуцульському одязі було багато металевих аксесуарів та прикрас.
Народні майстри виконували різноманітні доповнення до чоловічого костюма: топірці, келефи, нагрудні хрести, ножі-чепелі, інкрустовані металом порохівниці, торбини-тобівки, і, звичайно ж, елементи кінської упряжі.
Жінкам подобалися зґарди (нашийні прикраси з хрестиків та монет), карбовані чепраги (застібки), чільця (налобні прикраси), ковтки (сережки), металеві кружки, які впліталися у коси на голові, перстені, декоративні палиці, пояси, перстені — «жуковини», що призначалися для спинання нашийних хусток та багато іншого.
Металеві вироби для власних потреб та на продаж виготовляли в селах Білоберезка, Голови, Розтоки, Путила, Річка, Жаб’є (Верховина), Красноїлля, Брустури.
В Косові славився своїм мистецтвом тонкої металевої орнаментики різьбяр Василь Девдюк.
Старовинне верховинське село Красноїлля здавна відзначалося високим рівнем соціального та мистецького життя. Саме тут Гнат Хоткевич заснував знаменитий Гуцульський театр, активно діяла «Просвіта».
Рівно 120 років тому в Красноїллі народився відомий майстер-мосяжник Харінчук Петро Федорович (18.04.1905–11.07.1990 рр.). Обробку металу він засвоїв у майстерні свого батька, який виготовляв побутові вироби.
Дослідниця Марія Тищенко перелічує різноманітні техніки декорування , якими володів Харінчук: лиття, карбування, гравірування, плетінка з дроту, інкрустація.
В роботі він використовував «бакунт» (нейзільбер) – сплав міді, нікелю та цинку, який майже не відрізнявся на вид від срібла, але був значно дешевший. Невисока температура плавлення (900°С) та пластичність надавала можливість навіть у кустарних умовах виконувати різноманітні прикраси, металеві оздоби шкіряних виробів, люльки та ін. (Цікаво, що перші гривневі монети Національного Банку України також карбувалися з нейзильберу).
Масивніші декоративно-вжиткові речі: топірці, келефи, чепраги умілець відливав з латуні, прикрашаючи їх інкрустацією рогом, бісером, крученим дротиком, майстерною плетінкою.
В асортименті Петра Харінчука були також налобні прикраси – чільця, намиста- зґарди з хрестиків, застібки-чепраги, лускоріхи, гравійовані елементами давньої символіки.
Часто майстер виготовляв келефи та топірці, прикрашені зображеннями тварин – оленями, вівцями, птахами чи фантастичними істотами – драконами. Іноді, не без гумору, зображав і власний та своєї дружини портрети.
Вироби останніх років життя мосяжника дещо втратили в технічній досконалості, але не позбавилися виразного
Автор публікації Тимчук З. Ю. – наукова працівниця фондів Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини.оригінального почерку талановитого народного майстра .
Світлини з фондів Косівського музею.
Автор фотопортрета Микола Хвостіков.
