Три кольори: жовтий, зелений, коричневий. Три майстри: Ігор, Христина, їхня донька Марія-Тереза. Троє, усі такі різні, проте поєднані однією любов’ю – яка зібрала їх докупи, запекла, мов глину, і вийшов такий неймовірно натхненний, творений з любов’ю творчий продукт.
Це кераміка із серцем, душею і власною історією.
Це не просто глечики, тарілки, підвіски та свічники. Це – мистецький місток від наших прапращурів до нас, нинішніх.
Понад два десятки років родина Троць – подружжя Ігора та Христини, а також їхня донька Марія-Тереза – гончарує, творить неймовірні керамічні вироби та показує всьому світу, що в традиційних українських ремесел не лише славна історія, а й багатообіцяюче майбутнє.
Щоправда, нині їхнє творче тріо тимчасово розділила війна. Гончарний круг у їхній сімейній майстерні, за яким пан Ігор провів майже два десятки років, чекає на свого майстра. А майстер – третій рік захищає Україну…
«До перших днів березня 2022 року тато дав лад усім замовленням і творчим справам, а тоді зібрав речі і пішов до військкомату, – розповідає Марія-Тереза. – Уже за місяць він був у зоні бойових дій. Більше двох років Ігор Троць служить у лавах 110 ОМБР імені генерал-хорунжого Марка Безручка, яка обороняла Авдіївку; нині разом із побратимами виконує бойові завдання на покровському напрямку.
Звісно, ми долучилися і до допомоги батьковій бригаді, і, маючи у лавах захисників багато друзів та знайомих, допомагаємо і їм, надаємо свої роботи фондам та волонтерам на благодійні аукціони і розіграші”.
Історії, запечені у глині
У їхній сімейній майстерні Ігор Троць – гончар і генератор ідей, вигадує та створює форми усіх виробів; відповідальний за більшість технічних процесів. Христина – художник, створює сюжетні малюнки з людьми, тваринами та орнаменти; розмальовує вироби. Марія-Тереза – художниця, гончарівна, створює орнаменти, експериментує з малюнками та формами.
«У нас в родині ми жартуємо, що я – людина-оркестр, – усміхається Марія-Тереза. – У мене багато хобі, захоплень, хочеться спробувати усе одразу. Моя частина роботи в майстерні не обмежується лише керамікою: це і створення та розробка сайту, інтернет-магазину, контент, історія, дописи…
Не можемо не запитати, чи є у цієї талановитої родини творчий секрет.
«Єдиний секрет – ми робимо те, що любимо, те, що нам цікаво і нас надихає – незважаючи на те, куди рухається ринок чи тренди, – каже Марія-Тереза Троць. У нас було багато моментів, коли ми, так би мовити, йшли супроти течії, обирали такі напрямки, форми та вироби, про які нам не раз казали: «Та ви що, це ніхто не буде купувати»… Але якщо є ідеї, які «запалюють» усіх нас, ми без вагань втілюємо їх в життя! І потім вони «вистрелюють»!
Ми встигли спробувати різні техніки, та найчастіше працюємо в стилі косівської кераміки, експериментуючи з формами та оздобленням виробів. Прагнемо показати, наскільки унікальний вид мистецтва зберігся на теренах нашої країни.
Щодо наших робіт я іноді чую просто-таки абсолютно полярні відгуки, – сміється гончарівна. Хтось каже: «Ні, ну це вже ви перегнули, це занадто сучасно, Бахматюк (видатний гончар із Косова, – авт.) так не малював», а інші – навпаки: «Ой, ні, це занадто традиційно, мені до інтер’єру не пасуватиме…» Тому ми обираємо не підлаштовуватися під тренди та течії, а бути у творчості собою – справжніми.
Кераміка для нас не просто стиль життя, а – саме життя! Для нас це — насамперед про задоволення від процесу, про кайф, стан потоку, спільне творення».
Асортимент виробів у творчої родини дуже різноманітний і не обмежується традиційними формами. Не лише тарелі, посуд, вази, а й – пічні кахлі, плитки для камінів і навіть для електричних розподільчих коробок!
Про що розповідає глина
“Створення нового виробу, — ділиться тонкощами ремесла Марія-Тереза, – це надзвичайно копіткий та довготривалий процес. Поки розімнеш глину, поки «домовишся» з нею, що нині ліпитимеш… (Сміється — авт.) Жарти-жартами, але й справді бувають моменти, коли, сідаючи до роботи, ще не знаю, що виготовлятиму. Глина сама вирішує за мене. Але зліпити готовий виріб — це ще навіть не півсправи. Сушка, малювання, перший випал, покриття поливою, другий випал… Випалювання кераміки — узагалі справжнє мистецтво!
Існує безліч технологічних нюансів. Це як на кухні в господині — у кожної свої секрети… Якщо не дотриматися технології, кераміка тріскається, може вийти не той колір, що планували. Через найменші нюанси вся робота піде нанівець. Проте коли все задумане вдається — це та-а-ка радість!..
Найбільший наш виріб по об’єму – це підлогова ваза висотою у 82 сантиметри, вона дуже масивна. Її унікальність у тому, що цю вазу тато витягнув на гончарному крузі – а зробити таку річ саме на крузі, а не іншими методами, насправді дуже важко. У нас в Україні нині залишилося дуже небагато майстрів, які можуть втілити таке в життя.
А серед наймініатюрніших, найфілігранніших виробів – мої глиняні мініатюрки-прикраси: коралі, підвіски, кульчики-дармовиси.
Уперше я взяла глину до рук ще геть маленькою – у три роки зліпила котиків, які сиділи на лавочці – вони донині збереглися. Зростала у середовищі майстрів – їздила з батьками по ярмарках, надихалася тою неймовірною творчою атмосферою і й сама загорілася творити! Школяркою уже на повну силу з глини ліпила-малювала, свої перші гроші заробляла… А коли мені було 14-15 років, мої роботи уже брали участь у виставці. У 16 я вже точно визначилася, що кераміка – це моє. Так у сімейному тандемі усі ці роки і працюємо…»
гонЧАРУЮТЬ усі!
«Справжня гончарна майстерня, як ми жартуємо, дуже далека від красивих «інстаграмних» інтер’єрів із білими стінами. Справжня, «жива» майстерня гончаря – це заляпаний глиною простір, де уже по стінах видно, з якою саме глиною майстер чи майстриня працює, – сміється. – Жарти-жартами, але десь так воно і є)
Майстерня у нас у Косові – одразу біля дому, але нам вже і її мало – ще й удома одну кімнату під майстерню виділили. Раніше було як: ми з мамою в одній кімнаті малюємо, а тато в іншій – його робота за гончарним колом найбільш брудна, бризки летять навсібіч.
Нині, зізнаюся чесно, заходити в майстерню, де нема тата, знаючи що він там, на війні – це дуже важко…
Нині частину форм для наших виробів роблю я. Так, темпи та асортимент робіт нині трохи обмежені, але ми працюємо і хочемо створювати не просто кераміку, а речі, які будуть дарувати насолоду та надихати.
Нині є більше попиту на все українське – і це не може не тішити.
Кераміка від сімї Троць добряче помандрувала по світу: є у більшості країн Європи, навіть у США та Канаді є.
«Багато хто купує тут, в Україні і передає знайомим та друзям за корон, – розповідає Марія-Тереза. – Купують і діаспоряни, і просто люди з-за кордону – бо це цікаве, колоритне, неповторне, а ще – бо їм хочеться підтримати українських майстрів. На початку повномасштабного російського вторгнення це особливо відчувалося.
Був один випадок, який дуже запам’ятався, підтримав і надихнув нас у тому, що ми робимо. У 2022 році, взимку, ще до лютого, одна пані замовила у нас сервіз для своєї родини. Ми завершили роботу над ним буквально за день до початку великої війни. Після 24 лютого я написала їй, що замовлення ми виконали, сервіз готовий, але зрозуміємо, якщо для неї зараз це буде неактуально… І ця жінка нам написала: «Я його візьму – з надією на Перемогу і на те, що вся наша родина збереться за столом за цим сервізом!»
Для мене це було насамперед про те, як не здаватися і про те, як ми, українці, цінуємо та підтримуємо своє, українське… Тішуся з того, що нині маємо стільки правдивого зацікавлення до етнічних українських ремесел, до нашої автентики!
Люди хочуть українське придбати, подарувати – не кажучи вже про те, що з таких керамічних розписаних тарілок і смакує усе по-іншому: яскравіше, глибше, наповненіше… Це ж неймовірна енергетика!
Хтось каже: «У моєї бабці таке було, я це пам’ятаю з дитинства. А зараз дивлюся на ваші вироби і по-новому їх бачу та переосмислюю». Наше, українське, наша етніка – це не «нафталін», це сучасно, стильно і глибоко…
Для мене один із найцінніших відгуків – це коли хтось каже: «Хочу купити ваші вироби – не просто для того, щоб з них їсти-пити, а щоб мої діти і онуки зберегли їх як нашу родинну традицію. Щоб вони з маленьких запам’ятали їх і зберегли. Бо це не просто глечики та тарілки. Це речі, які стануть нашою родовою пам’яттю. Нагадуватимуть дітям і онукам про те, хто ми і звідки».
Це – новий рівень цінності твоєї роботи. Це те, заради чого варто творити.
Джерело: Goodacity
