Сорочка

Бабка тримала в комоді «зібране д’хаті» — загорнені у матерію фустка, спідниця про смерть, панчохи і недошита сорочка. Така у чорно-вишневі ромби, бабка Маріка шила її потрохи дощової днини, в хаті було тихо, а мені дуже смутно.

Навперед мене клали миску перестиглих вишень, а я не їла і плакала. Я не хочу вишень. Я хочу, би бабка мені жила.

Бо так собі думала: «Бабка вшиє сорочку про смерть, і в’на прийде, і забере мені бабу..» А баба Маріка – то мій світ такий цілий, у дзилену фусточку завитий. І того я поглипала на то шитє і на ті бавенки і все хотіла виробити шкоду. Аби та сорочка дошита не була..

«То так мусит бути – сідає душя у дерев’єного човника і плиє на тот світ.. Так має бути.. » Скілько раз чула – стілько раз я плакала.

Одної серпневої днини я вчула, як у малій хаті бабка і мама си сварє. Приклала вухо до шиби – нє, не чути ніц… Я глип – а бабка відкриває комод, ти й бере майже дошиту сорочку, ти й здоймає футляр з машинки.. Йде зшивати сорочку. Але так дивно, чось обрубує по краях, робить її ніби меншою.

— Ти не могла мені це хоть за місіць сказати, маєш шос у голові? – бабка сердито натискає педалі машинки. То дитині в школу траба сорочку, а ти думаєш я за день вшию, таже баба не фабрика!

То та сорочка.. мені? Так, дитина (ну ніби я) завтра в перший клас іде, і сказали прийти у вишитому. І того бабина смерть мусит вибачєти… Бабка перекроює послідну сорочку на першу, мама задумалася:

— А то вери дитині нічо не буде? Ви цю сорочку шили про смерть..

— Їк така розумна, то сідай і ший… Нічо не буде. Хто вшив собі сорочку на смерть – той довго жити буде.

Я в ті роки ся ніц не розуміла на етнографії та й на видах сорочок. Просто знала: бабка віддала щось найдорожче. Таке, що аж смерть мусить зачекати.

Я не пригадую добре тої лінійки. А сорочку пригадую. І зараз вишию узір по пам’яті – такий виразний. Його придумала моя Маріка – сама казала.. А через десять років вона мені віддасть свою слюбну сорочку – бісерну, у сині блавати. А ще через десять я їй віддам свою. Бо Та, для якої лагодє все убранє ззагоді і тримают у шафі, прийшла так нагло і раптом.. Схопила мою Маріку за руку і лиш повела почерез сон.

Вона там, поза смереками, вишиває певно днински.. І пантрує унуку. Ту, котру так сокотила і так ростила, що навіть смерть мусіла зачекати…

Іванна СТЕФ’ЮК

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Запрошуємо!

5–7 липня на храмове свято Івана Хрестителя, запрошуємо всіх відвідати наш «Лудинє — базар у Косові». Підтримайте, станьте частинкою дійства, що любить та цінує гуцульське мистецтво! «Лудинє – базар у Косові» — тут традиції стають сучасністю.

Події на Косівщині

Наш банерок