14 березня виповнилось би 77 років від дня народження талановитого гончара Івана Михайловича Серьогіна

На жаль 10 лютого ц.р. минуло вже 20 років як він пішов у засвіти.

Він виріс в середовищі де російська мова перемішана на половину з матюками була єдиною мовою спілкування, де нічого щоденного не обходилось без «шахтарських сто грам».

І раптом в 37 років обставини заставили його стати за гончарний круг. І стається диво. Десь в глибині душі Івана Михайловича пробуджується непереборна жага до творення, що можна пояснити лише проявом коду його роду, що можливо, займались древнім ремеслом-гончаруванням.

Навіть тоді коли він через хворобу не міг гончарувати, він з сльозами на очах говорив дружині: «Ірина, я точити хочу», тобто формувати на гончарному крузі.

Іван Михайлович Серьогін

Він був один з небагатьох гончарів нашого керамічного цеху, що могли формувати великі форми і завжди був в пошуку й вдосконалення своєї майстерності. Ось як написав про нього відомий наш мистецтвознавець Ю.Й.Джуранюк в журналі «Народне мистецтво» в тому 2004 році, коли помер правдивий Маестро гончарного кругу:

«Народився Іван Михайлович Серьогін 14 березня 1947 року в донецькій Макіївці. Після восьмирічної школи навчався в Івано-Франківському технікумі фізичної культури. Успішно працював тренером, викладачем, спортивним керівником, сам брав участь у змаганнях з лижних перегонів.

Заочно закінчив Львівський інститут фізкультури. Здавалося б, плин життя визначився, та іноді доля зав’язує такі вузли, такі дає повороти…

1978 року Іван одружується вдруге. Його обранка Ірина Заятчук – член відомої гончарської династії, започаткованої Павлиною Цвілик – працювала тоді в керамічному цеху Косівських художньо-виробничих майстерень.

Незабаром Іван теж переходить на роботу в цех формувальником. Він несподівано швидко оволодів точінням на гончарному крузі. Дивуючи колег на роботі, виконував складні форми, що вимагають непересічної майстерності й терпіння.

Івана зацікавили гончарські традиції, припала до душі творча атмосфера мистецького середовища. Вже 1980 року Іванові вироби, розписані його дружиною Іриною, з’являються на виставках. У Києві двічі експонували твори родини Цвілик – понад 80 робіт. Більшість із них придбав Опішненський музей гончарства.

Іван та Ірина 1991 року звітували перед земляками на виставці в Косівському технікумі народних художніх промислів. а через три роки вони вибороли друге місце на XVII міжнародному фестивалі гончарства в румунському місті Радівці.

Того ж року Іван Серьогін став членом НСХУ і НСМНМУ. Разом із Іриною він був постійним учасником гончарських симпозіумів – пленерів у Бубнівці на Вінничині. Французький мислитель Ф. де Ларошфуко писав, що деякі люди, подібно до рослин, мають приховані властивості, які проявляються завдяки випадкові. Це твердження мимоволі спадає на думку, коли згадуєш той несподіваний поворот долі здібного косівського кераміка.

Іван Серьогін відійшов у вирій, але залишилися його твори, залишилася добра пам’ять у всіх хто його знав.»

Іван Кочержук

PS. Світлину, де І.Серьогін за кругом зроблено під час пленеру кераміків в с. Бубнівка в 1995 році народним художником України. лауреатом Державної премії ім. Т.Г.Шевченка, тодішнім головою Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Керамічні твори Серьогіних-розпис Ірини Василівної, а фомування на крузі Івана Михайловича.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Запрошуємо!

5–7 липня на храмове свято Івана Хрестителя, запрошуємо всіх відвідати наш «Лудинє — базар у Косові». Підтримайте, станьте частинкою дійства, що любить та цінує гуцульське мистецтво! «Лудинє – базар у Косові» — тут традиції стають сучасністю.

На замітку

Події на Косівщині

Наш банерок