Ігор Васильович Радиш з села Рожнів Косівського району – художник-кераміст, створює кераміку з авторськими малюнками. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Народився 1958 року в місті Києві.
З дитинства любив малювати, захоплювався археологією та історією. Одного разу у книжці прочитав, що керамічні речі – найкращі друзі археологів. Якраз тоді родина переїхала з Київської області у село Рожнів, звідки родом його мама.
1974 року юнак вступив на навчання у Косівський технікум народних художніх промислів. Велику роль у формуванні майстра відіграла викладачка технікуму Анастасія Дмитрівна Коб’юк.
«Наша далека родичка була балериною ще до війни (Другої світової), мала велику колекцію різного фарфору. Я це побачив і поїхав на практику на фарфоровий завод. Потім там залишився працювати. Їздив на художні ради, щоб затверджувати зразки для виробництва. Майстри привозили свої роботи, ми спілкувалися. І я захопився керамікою, почав її виробляти», – розповів художник gazeta.ua
У 1980-1982 роках Ігор Радиш працював скульптором у художній лабораторії Полонського заводу художньої кераміки на Хмельниччині. Там його бажання сказати своє слово в мистецтві вилилося у химерні порцелянові форми, в тонкий розпис. Ці роботи, датовані 1981-1982 роками, вражають завершеністю, легкістю ліній – матеріал ніби сам набуває потрібної форми, незалежно від художника. Назви відповідають пориванням романтичної юності – «Космічний дощ», «Сині птахи», «Народження світів», «Космічний вітер».
У 1981 році Ігор Радиш був одним з організаторів і учасників виставки художників-фарфористів полонських заводів. У 1982 році брав участь у молодіжній виставці, присвяченій 1500-річчю Києва.
З 1982 року займався організацією цеху майоліки в селі Рожнові. Спочатку працював майстром, потім – технологом, художником. Розробив технологію та зразки для виробництва кераміки.
У 1994 році залишив виробництво. Відтоді працює у власній майстерні.
Полонська порцеляна і гуцульська майоліка – зовсім різні матеріали. Ігореві Радишу хотілося знайти для них якийсь спільний знаменник, зробити щось нове, своє, нікому не відоме. Шукав родовища глини. Потім віз зразки у Науково-дослідний інститут кераміки і скла в місті Вишневому. На щастя, їхні нові розробки глазурі та емалей майже ідеально підійшли для гуцульської кераміки.
Ігор Радиш почав використовувати фарфорові фарби – річ досі нечувану у нас. Ці фарби мають більшу кольорову гаму і витримують значно вищу температуру при випалі, що має свої технологічні переваги.
Його роботи відрізняються від традиційної гуцульської технології.
«Переважно всі роблять кераміку зі свинцевою поливою, як косівська. Я таким не користуюся і розпис роблю іншими фарбами. Мій стиль ближчий до косівської старої кераміки. Бо класикою в ній є різновиди ХІХ століття. А більшість тих, хто робить сьогодні, орієнтуються на її радянський період. Я ж наслідую старих майстрів», – розповів художник.
Це легко і швидко розповідати, але зовсім непросто було розробляти принципово нову технологію, нелегко було впроваджувати її. Але глина – вдячний матеріал. Після копіткої праці, тонкого філігранного розпису майстра, у вогні народжується живопис на майоліці: натюрморти, пейзажі, релігійні сюжети, вази різних форм з майже ювелірним розписом.
Майоліка, досить важкий і грубий матеріал, у руках талановитого майстра набула легкості і тонкості порцеляни, навіть може посперечатися з нею у своїй красі.
2013 року художник-кераміст Ігор Радиш представив виставку своїх робіт (150 виробів) у Києві, у Національній спілці майстрів народного мистецтва України.
Процитовано фрагменти:
- допису У. Фокшей, наукової працівниці Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини з нагоди персональної виставки майстра у 1995 році.
- Газета «Гуцульський край», №11 від 18 березня 1995 року.
допису gazeta.ua
Фото зі сторінки Ігоря Радиша.
Джерело: Косів. Імена
