Чоловік в однострої австро-угорського війська зразка 1908 р. Його відрізняє крій кителю: нагрудні кишені з фігурними лацканами та потаємні гудзики. Петлиці на жорсткому стоячому комірці не мають відзнак військового звання, тож перед нами солдат піхоти. За кольором петлиць визначали також приналежність до певного полку. Погони не мали функції розрізнення. На грудях у чоловіка — військова медаль на трикутній колодці, очевидно він мав бойовий досвід. Шкіряний ремінь з гербом та австро-угорське кепі завершують образ.
️До чоловіка пригорнулася дружина, тримає його під руку. Вдягнута у святковий “писаний” киптар (безрукавку з овчини). Дорога річ з багатим оздобленням: аплікаціями та плетінками з сап’яну, металевими капслями, кольоровими вовняними ґудзиками і шнурами. Щоб придбати такий коштовний киптар, доводилось продати корову.
Такі кептарі виготовляли в Косові та поблизу, за ними можна було упізнати мешканців сіл Вербовець, Старий Косів, Смодна, Черганівка, Москалівка (тепер — частина Косова). Також їх носили гуцули з Бабина та Соколівки.
А подивіться на ці коштовні нашийні прикраси! Силянка з бісеру, коралові намиста та сороківці (намиста з австрійських срібних монет). Чималий статок на шиї! Та й хустка на голові — велика, дорога, з тОроками (бахромою).
Але! Цікава деталь — жінка сфотографована БОСОНІЖ!
На старих світлинах часто бачимо серйозні беземоційні обличчя. Тут же — навпаки. Погляди відображають гамму почуттів: жінка ніжно всміхається, чоловік ніби завмер на пів слові). Уява домальовує сцену довгоочікуваної зустрічі після довгої розлуки: коханий чоловік повернувся додому зі служби. Чи так це було? На жаль, ніколи не дізнаємося…
Авторка допису — Вікторія Яремин, завідувачка музею.
Comments are closed.