- демонстрація раритетних національних строїв з приватної колекції музею М.Струтинського;
- етнічні ансамблі актуального сучасного одягу, створені випускниками Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (КІПДМ).
Дії відбуватимуться на Подіумі перед Великою сценою Другого фестивального дня.
«Шануймо рідну мову і рідну ношу.
Поки в гуцула в скрині міль не буде їсти сардак,
поки цей гуцул буде цікавий світові».
Петро Шекерик–Доників
Повсякденний зовнішній вигляд горянина наших днів визначають згрубша:
- мануфактурне виробництво Китаю та країн півострову Індокитай;
- вживані речі із країн Першого світу;
- безликі вироби задіяних вітчизняною пеніцитарною системою (спортивні штани «Puna», сведри «Abibok», картузи-шльопанці ).
Навіть залишаючись всередині самим собою, мешканець гір вбереться в одяг, що начисто знівелює гуцульське для не зовсім спокушеного ока. В (на)рідний стрій вбереться хіба на празник – але сАме зіштовхування живої традиції у форму реєстрового свята збавляє найшвидше.
Чоловік може харчуватися справжнім банушем, гуцульськими голубцями, бринзою — але якщо це чиновник, на ньому буде традиційна пара; лісогуб вбереться в камуфляжний однострій, а люди без певності в заняттях вбираються чисто так, як учасники племені масаїв, коли їм не треба позувати в картатому коцику для фотосесій туристів.
Прикра практика, коли гуцульську ж культуру в Гуцулію мусять приносити-повертати люди з поза її меж — бо на жиб’євський базар привезли нові турецькі сподні, а застережень Шекерика-Дониківа ніхто не дослУхався.
Ми погоджуємося із тим, що гумаки практичніші за постоли в умовах лісовозних доріг, але нівелювання лудиня («одяг» гуцульським діалектом) породжує великий скепсис гордуванням «що він-гуцул». І одяг – це перше, що кидається в очі.
І якщо чоловіче вдягання, в першу чергу, зумовлюється практичними вимогами – то для лудиня жіночого прикладний критерій – десь з іншого краю по вагомості.
Отже, на «Черемош-Фесті 2014» — показ одягу автентичного та того, яким би він міг (і ще може) бути.
