Від найдавніших часів народні майстри прикрашали різьбою вироби з дерева. Різьбярством займалися у багатьох регіонах нашої країни, однак до наших часів це ремесло мало де збереглось. Найбільшим осередком сучасної ручної різьби є Косівщина. Тут і досі творять понад пів сотні майстрів, які щодня продовжують те, що почали їхні предки сотні років тому. Саме тому гуцульське дереворізьблення внесене до Національного переліку елементів нематеріальної спадщини України.
Від покоління до поколіня
Що ж сприяло збереженню ремесла саме в цьому мальовничому куточку Карпат? Історія гуцульської різьби – це передусім історія людей. І перше ім’я, яке тут звучить із пошаною – Юрій Шкрібляк. Уявіть: село Яворів, середина ХІХ століття. Простий селянин не просто вирізає по дереву, він винаходить форми, сам майструє токарний станок, експериментує з техніками та декором. А далі – виставки у Львові, Кракові, Відні та інших містах. Преса пише про нього як про «першого різьбяра всієї Гуцульщини». У 1873 році роботи Юрія Шкрібляка бачить Європа на Всесвітній виставці у Відні.
Але історія не зупинилась на ньому. Донька Юрія – Катерина вийшла заміж за боднаря Івана Корпанюка, народила синів. Минали роки і рід Шкрібляків-Корпанюків стали називати мистецькою династією. У цій родині кожне покоління несло далі любов до дерева: сини, онуки, правнуки Юрія вправно володіли різцем.
У Косівському музеї Гуцульщини зберігаються вироби кількох поколінь Шкрібляків-Корпанюків, у тому числі твори сучасного різьбяра – праправнука Юрія Шкрібляка.
Це Петро Корпанюк – Заслужений майстер народної творчості України. Династія майстрів Корпанюків і тепер не перериває давню мистецьку традицію: крім пана Петра різьбою займаються дружина Світлана і син Тарас. На власному обійсті у селі Вербовець творча родина відкрила приватний Музей родини Корпанюків.
Професійне навчання
Традиції дереворізьблення збереглись на Гуцульщині не тільки тому, що їх плекали у родинах, а й завдяки існуванню спеціальних навчальних закладів, де молодь опановувала ремесло під керівництвом професійних майстрів.
На початку ХХ століття в Європі вибухнув тренд на захоплення народним мистецтвом. Еліта збирала колекції ремісничих виробів, відкривала майстерні, влаштовувала виставки. І саме в цей час, у 1905 році, у невеличкому містечку Вижниця відкривається Крайовий навчальний заклад різьбярства та металевої орнаментики, де викладали відомі гуцульські майстри: Василь Шкрібляк, Марко Мегединюк та Василь Девдюк. Цей заклад живе й досі під назвою Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну імені Василя Шкрібляка.
Пізніше Василь Девдюк відкрив приватну школу-майстерню різьбярства і столярства у селі Старий Косів. З неї вийшло понад 50 професійних різьбярів.
Паралельно в самому Косові діяла Промислова школа гуцульського мистецтва, де вивчали не лише різьбу, а й інші ремесла. Зараз це Косівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва. Інститут і сьогодні є «місцем сили» для гуцульської традиції. Тут вчаться молоді художники, які не просто повторюють старі орнаменти, а шукають нові форми, створюють етнодизайн, поєднують гуцульське з модерним. І саме звідси виходять ті, хто тримає живою традицію різьблення, боднарства і столярства.
Тож якщо ви коли-небудь опинитесь у Косові, не обмежуйтесь сувенірами. Зайдіть до Музею, завітайте в Інститут, поспілкуйтесь з майстрами, вдихніть запах дерева, що щойно торкнулося різця. Бо тут, серед гір, традиція не зупинилась в музейних експонатах. Вона живе, дихає і творить майбутнє.
Мистецтво інкрустації з Річки: коли гори стають натхненням
Мальовниче село Річка Косівської громади також є давнім осередком художньої інкрустації. Цей стиль порівнюють з ювелірним мистецтвом.
Майстри використовують перламутр, бісер та різні породи дерева. Кожен елемент вирізається вручну, вставляється в точно відповідний отвір, створюючи складні геометричні композиції. У кожному виробі сотні дрібних деталей, що складаються у візерунок, мов розкішна мозаїка.
І ця традиція жива. Зараз у Річці творять кілька майстрів, і серед них – Микола Грепіняк, Майстер виготовляє тарелі, скриньки, декоративні топірці, свічники. Найпопулярніші серед замовників інкрустовані великодні кошики.
Від ремесла – до бренду
Автентичними традиціями дереворізьблення надихаються і сучасні бренди. Познайомимо вас з декількома з них.
КОКА – авторська різьба Миколи Стринадюка з Косова. Унікальний стиль на грані традиції та експерименту. Майстер створює декоративні пласти та тарелі. Сини Миколи продовжують ремесло кожний у своєму стилі. Богдан Стринадюк виготовляє різьблені аксесуари: брошки, кулони та сережки під брендом КОКА wood, а його брат Захар під ніком КОКА in art створює авторські декоративні тарелі.
GonTA – бренд дерев’яних жіночих сумок та прикрас, заснований Тарасом Ходаном – майстром з с. Смодна, що також походить з мистецької родини. Дерев’яні вироби від «GonTa» стали елементами гардеробу жінок з усіх частинок світу, за винятком Антарктиди, але майстер працює і над цим.
Ставку на гуцульські традиції зробив і підприємець з Брукліна Нік Розар. Надихнувшись творчістю косівських різьбярів, американець у 2014 році заснував бренд дерев’яних окулярів Hetmans. Бізнесмен залучив до співпраці майстрів з Косівщини: Миколу Стринадюка, Івана Гіндея та Тараса Ходана. Наразі Нік замовляє різьблений декор у Івана Гіндея з села Вербовець. В США такі окуляри продаються як ексклюзивний аксесуар – за 180 доларів.
Не лише зберегти – а й розвивати та популяризувати
Дерев’яні вироби гуцульських майстрів – екологічні, довговічні та унікальні за своїм виконанням. Але найголовніше, вони мають «душу», закладену в них майстром.
З метою збереження та популяризації цих традицій, цьогоріч в Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини створюється Інтерактивний зал історії художньої обробки дерева на Гуцульщині. Це нова музейна платформа, яка дозволить не лише побачити експонати, а й буквально «доторкнутися» до ремесла.
Простір створюється в рамках проєкту під назвою “Інтерактивний музей Гуцульщини – популяризація традицій художньої обробки дерева шляхом модернізації частини експозиції Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини”. Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду та Благодійного Фонду МХП-громаді в межах конкурсної програми «Культура. Регіони».
Заявник — Косівська міська рада у партнерстві з Національним музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, філією якого є Косівський музей Гуцульщини.
