Народився 20 червня 1947 року.
2022 року в Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини відкрили виставку іменитого кераміста Миколи Юхимовича Ткача. Її присвятили 75-літтю майстра. Завідувачка музею Вікторія Яремин назвала Миколу Юхимовича корифеєм народного мистецтва Гуцульщини, одним із найбільш професійних і яскравих кераміків на Косівщині.
Більшу частину експозиції займали фото робіт. Оригінали автор змушений був продати у 90-ті роки минулого століття – період колапсу пострадянської економіки та масового зубожіння людей. Але й представлену скромну дещицю робіт, навіть фото, колеги-керамісти розглядали з величезною увагою: присідали, щоб ліпше розгледіти, фотографували зблизька. На другорядні та прохідні творчі роботи професіонали так не реагують.
Микола Юхимович – один з великої когорти «прийомних дітей» Косівщини, які сюди переселилися, тут прижилися, стали своїми. Багато з них люблять і цінують наш край більше, ніж деякі його рідні діти.
Народився Микола Ткач 20 червня 1947 року в селі Покалів Овруцького району Житомирської області.
Закінчив Косівське училище декоративно-прикладного мистецтва. Служив в армії. Відтак повернувся у Косів, два роки працював викладачем відділу художньої кераміки в рідному училищі. 1972 року перейшов у Косівський художньо-виробничий комбінат, де трудився аж до виходу на заслужений відпочинок.
Був серед еліти підприємства – придумував зразки керамічних виробів для серійного виробництва, сам працював творчо, має власний впізнаваний стиль.
Микола Ткач брав участь у створенні і був першим головою (1991 – 1996 рр.) місцевого осередку Спілки народних майстрів України.
«Це було непросто, – згадував нинішній очільник осередку НСМНУ Михайло Трушик, – адже тоді в Косівському ХВК уже була організація Спілки художників. Нову творчу спільноту довго не сприймали всерйоз, дивувалися: навіщо нам ще одна спілка? Але ті, хто розумів важливе значення народного мистецтва, з якого походить коріння нашого народу, не відступили – таки створили своє об’єднання».
А Миколу Юхимовича і в Спілку художників України прийняли (1994 р.).
Під час відкриття виставки Миколи Ткача усі гості поважного віку в один голос стверджували, що у них виникає почуття дежавю – повернення у свою молодість, у 70-80 роки. Це легко пояснити: представлені в експозиції керамічні вироби та фото робіт майстра демонструють притаманний тодішній гуцульській кераміці стиль. Схожі тарелі, фігурки, вази у ті часи можна було побачити в багатьох помешканнях, інтер’єрах установ, на сторінках газет і журналів.
Кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри історії мистецтва та соціально-гуманітарних наук Косівського інституту ПДМ Олег Слободян теж це помітив, але зробив наголос на іншому: «У 70-х роках гуцульська кераміка відчувала велике піднесення. Це був період, коли на зміну старій гвардії майстрів почали приходити випускники Косівського мистецького закладу: училища, технікуму, коледжу. Думаю, що саме завдяки цій новій генерації, гуцульська кераміка збереглася і розвинулася аж до статусу нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Невідомо, яким би сьогодні було декоративно-прикладне мистецтво Косівщини без нашого інституту. Його роль – неоціненна».
Олег Олексійович відзначив і людську харизму Миколи Юхимовича, і його особливе відчуття природи, її краси. Звернув увагу на живописні роботи Миколи Ткача, які теж були представлені на виставці: «Ваші етюди – чудові. Якби ви не були кераміком, то стали би живописцем».
У малярство Микола Юхимович занурився у немолодому віці. Виготовлення керамічних виробів – технологічно складний і фізично важкий процес, особливо, коли йдеться про великі форми. Тому в останні роки Микола Ткач зосереджується в основному на невеличких роботах, розписі, а більшу частку своєї невтомної творчої душі віддає живопису.
Кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри образотворчого мистецтва та академічних дисциплін Косівського інституту Валентина Молинь пригадала персональну виставку Миколи Юхимовича у залі регіональної організації НСХУ, яка проходила 2007 року з нагоди його 60-ліття. Митець представив тоді більше двох сотень виробів. Валентині Дмитрівні найбільше запам’яталися скульптурні групи, зокрема анімалістичні.
А на цій виставці мистецтвознавицю вразили ще й пейзажі Миколи Юхимовича: «Раджу вам більше писати акварелей і з нагоди 80-ліття підготувати персональну виставку живопису».
Микола Ткач був дуже зворушений і самою імпрезою (персональні виставки – знакові віхи для кожного митця), і зливою гарних слів на свою адресу. Шкодував, що так мало керамічних робіт залишилося у його домі – більшу частину свого доробку найпліднішого творчого періоду мусив продати у важких 90-х роках. Зате відтоді вони милують погляд знавців і цінителів неповторної гуцульської кераміки в усьому світі.
Авторка допису – Аліса МУДРИЦЬКА.
Фото автора.
Газета «Гуцульський край» №27 від 8 липня 2022 року.
P.S.
У лютому 2023 року подружжя керамістів Миколи та Лідії Ткачів втратило сина. Андрій Ткач навесні 2022 року пішов на фронт захищати Україну. Загинув 7 лютого у боях за Бахмут. 29 травня 2023 року Андрієві мало виповнитися 50 років.
