8 травня правління і всі митці Косівської регіональної організації Національної Спілки удожників України щиросердечно вітали нашу Берегиню народного мистецтва Гуцульщини, Жінку неймовірної енергії та оптимізму, талановиту Мисткиню ручного ткання, Заслужену майстриню народної творчості України Параску Петрівну Борук з славним ювілеєм- 90-річчям від дня народження.
В кінці 50-х років минулого століття молода колгоспниця з с. Рожнів Параска Борук заповзялась навчитися навчитись ткати. Пізніми вечорами після важкої праці в колгоспі та порання по господарству вона ставала до ткацького станка.
Крок за кроком наполегливо оволодівала тонкощами технологій ручного ткання. В 1969 році її майстерність оцінив тодішній директор художньо-виробничих майстерень заслужений майстер народної творчості УРСР Дмитро Федорович Тонюк, прийнявши п. Параску на роботу в ткацький цех з умовою, що через певний період вона успішно пройде республіканську кваліфікаційну комісію.
На той час на підприємствах Худфонду Спілки художників могли працювати тільки спеціалісти з відповідною освітою або атестовані майстри народних художніх ремесл. Щоб пройти кваліфікаційну комісію майстер повинен був мати кілька авторських зразків виробів, що були впроваджені у виробництво, бути учасником кількох регіональних, республіканських виставок.
Борук Параска успішно пройшла атестацію і їй було присвоєно кваліфікацію «Майстер традиційного народного мистецтва». Крім цього, члени правління обласної організації Спілки художників порекомендували майстрині більше створювати авторських виробів та брати участь в республіканських, всесоюзних виставках, що було однією з умов для прийняття в члени СХУ.
В 1987 році за особисті творчі здобутки Параску Петрівну приймають в члени Спілки художників. На персональній виставці П. Борук в м. Києві, що передувала прийняттю її в Спілку художників заслужений діяч мистецтв України М. Романишин говорив, що майстрині притаманні довершеність форм і вишуканість орнаменту, що її верети, рушники, портьєри з поетичними назвами – то єдиний гармонійний акорд, властивий народному мистецтву Гуцульщини.
Творча працездатність Параски Петрівни вражала. Вона могла за два – три роки створити тканих виробів на велику сольну виставку і цю персональну виставку провести в кількох містах. Організація й проведення виставок забирає дуже багато часу й зусиль, як кажуть митці «краде час творення», але майстриня була невтомною.
Персональні виставки Параски Петрівни Борук неодноразово проходили на різних локаціях в Косові, Коломиї, Івано-Франківську, Львові, Запоріжжі, Києві.
Велика любов до своєї рідної землі, відданість народному мистецтву, прагнення глибоко знати культуру, звичаї, традиції і вірування гуцулів і покутян спонукають Параску Петрівну та її чоловіка Михайла Дмитровича створити в своєму обійсті в с.Рожнів сімейний музей «Художньо-літературний музей гуцульської старовини і сучасності».
З того далекого 1998 року в музеї побувала сила-силенна людей. Були тут відомі науковці, культурні й політичні діячі з столиці, гості з далекого закордоння, шанувальники нашого народного мистецтва з різних куточків рідної України. Ткані, вишиті твори нікого не залишали байдужим. Лише захоплення красою рукотворів, подивування таланту майстрині, її глибоким знанням побуту, звичаїв, традицій гуцулів.
В свій час Параска Петрівна багато доклала зусиль до організації проведення навчання школярів с.Рожнова ручному ткацтву. І попри свою зайнятість, находила п.Параска час для участі в художній самодіяльності села. Бо як же без пісні жити й працювати?!
Її енергія позитивно впливає на всіх з ким вона спілкується. Параска Петрівна, поки дозволяло здоров’я, часто бувала в офісі та творчих майстернях Спілки художників. Жодного разу майстриня не прийшла без гостинців для колег. Завжди їй були раді й уважно прислуховувалися до порад п.Параски.
Параска Петрівна – жінка великої шляхетної щедрості й доброти. Коли почались хвороби й роки брали своє вона багато з надбаного для сімейного музею і своїх власних виробів передала в різні музеї, приватні колекції, а також регіональній організації Національної Спілки художників України, де тепер діє музей – майстерня Параски Петрівни Борук – заслуженої майстрині народної творчості України з роду Халамандро.
Майстриня завжди висловлює вдячність Спілці художників, бо як говорить вона: «Спілка художників витягла мене з колгоспу в широкий і прекрасний світ мистецтва». Саме тут в музеї – майстерні Борук експонуються її такі відомі твори, як: доріжка «Казка про Чугайстра», лямбрекен «Горицвіт», верети: «Рожнівська писанка», «Покутянка», «Дзвінка», «Скарби Довбуша», «Плин», «Вуставка», «Темний луже» і ще дуже багато цікавих виробів майстрині та зібраних нею речей.
Творчу працю, здобутки, суспільно-корисну роботу Параски Петрівни неодноразово відзначались грамотами, дипломами органами самоврядування, громадськими і творчими організаціями, виставкомами і конкурсними комітетами багатьох етнофестивалів.
В 2001 році майстриня була занесена в бібліографічний енциклопедичний словник «Жінки України». Вона нагороджена відзнакою Міністерства культури і мистецтв України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв», відзнакою Управління культури Івано-Франківської обласної держадміністрації «За подвижництво в культурі Прикарпаття», медаллю Національної Спілки художників України «За творчі здобутки».
В ці Великодні дні багаточисельна громада митців, майстрів народних художніх ремесл та шанувальників мистецтва щиро бажають старійшині нашої регіональної організації Національної Спілки художників, Заслуженій майстрині народної творчості України Парасці Петрівні Борук здоров’я, многая і благая літа!
Дай, Боже, Вам в гаразді, любові рідних та пошані від краян зустріти своє 100–річчя! Ваша праця, Ваші творчі здобутки є великою коштовністю в скарбниці народного мистецтва Гуцульщини.
Ми пишаємось, гордимось Вами, вельмишановна Параско Петрівна! І ще раз — многая й благая, Вам літа!
Іван Кочержук
