На пагорбі у присілку Мєдвежому притулилась хатина, в якій він народився. Здається, ніби й нічого особливого тут немає, але впродовж віків на цьому присілку та сусідніх – Бані, Багна, а згодом — і Поґір, жили славні роди Ребеджуків і Палійчуків.
Один з пращурів мого героя Івана Поляка по татовій лінії називався Михайло Палійчук, був знаним на всю Гуцульщину співаком і розповідачем, до нього навіть навідувався сам Володимир Шухевич, аби зробити фольклорні записи. А як винагороду за його скарби подарував Михайлові дзиґарок, виготовлений у самісінькій Швейцарії, і той часомір ще й досі зберігається у цьому поріддю.
Отеперечки у Космачі проживає онука Михайла Палійчука Явдоха, а Іван Поляк вже є онуком Явдохи.
Явдоха Поляк (Палійчук) звікувала добрий кавалок життя. Вона чільна у селі писанкарка, добропристойна ґаздиня. Це ж її, разом із чоловіком Василем Поляком — знаним на Гуцульщині будівничим і столяром — зафільмував Олег Бійма у фільмі «Карпатські джерела»: Явдоха там пише писанки, а Василь — боднарить. Обоє чи не найбільше долучилися до виховання Іванка відмалку, виплекали в ньому любов до праці, призвичили шанувати старших, передали секрети своєї майстерності, бо ж хтось мусить продовжити кращі мистецькі традиції роду.
Як невістка Люба повернулась з пологового будинку з немовлям, Василь привітав її і подарував метр та олівець, сказавши, що з хлопця буде великий майстер. Так і сталося.
Звісно, в цьому родоводі не бракувало хистів. Були тут і музиканти, і боднарі, і ткачі, і трачі, і фахівці військової справи, спеціалісти в галузях освіти, лісового господарства. До прикладу, Анастасія Поляк — мама Василя Поляка — була славною на всі гори боднаркою. Вона виготовляла виняткові пасківці та коновочки, оздоблювала їх паленою різьбою. А ще — бочки і бербениці, ґілетки і маслєнки, чоболови і полюбімки…
Боднарило у Космачі небагато жінок, а поміж ними — Анна Палійчук, Ксенія Зизатчук і, безумовно, Анастасія Поляк. Усі три були з присілка Медвежого. Вони були самоуки. Та час минав і до кебети необхідні були ще й знання.
Одним з перших вирішив здобути освіту син Василя Поляка — Петро, який закінчив у Коломиї технікум механічної обробки деревини, зараз виготовляє меблі. Згодом художню освіту здобула Петрова невістка Віра, а зараз навикає молодший син Олексій.
Отож, коли перед Іваном Поляком постав вибір професії, — не вагаючись вступив до Косівського фахового коледжу прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв на відділ «художнє дерево», який успішно закінчив. Вирішив продовжити навчання у Косівському інституті ПДМ ЛНАМ, аби краще вивчити традиційні гуцульські техніки дерево різьблення та сучасні методи опанування об’ємно просторовою пластикою, що є поєднанням досвіду традицій з пошуком нових виразних засобів і технологій.
Із вдячністю Іван Поляк говорить про своїх мудрих менторів: Івана Романовича Молиня, Мирослава Богдановича Радиша, Любомира Дмитровича Гавриша, від яких переймає підспідки майстерності дереворізьблення. А ще юнак вивчає творчість таких видатних різьбярів Гуцульщини як Юрія, Василя, Миколи, Федора Шкрібляків, Юрія та Семена Корпанюків, Василя Девдюка, Марка Мегединюка… І пробує-продовжує творити. Він мріє робити великі форми: столи, скрині, однак зараз виготовляє малі форми — тарілки, скриньки, і в цьому засягає певного успіху.
Серед орнаментики зужитковує старовинні узвичаєні символи. Найчастіше — трикветр, що є знаком вогню, вічності та чоловічої і материнської сили. Часто-густо трикветри з’єднує у формі колеса. Коло є символом злуки найвищого спокою з напруженою силою, вивершенням досконалості, образом вічності Божої…
Зважаючи на те, що Іванова бабуся Явдоха довгі роки у Космачі писанкувала, він переносить на дерево знаки з писанок. Найчастіше вживає такий знак як зоря, у Космачі його називають ружею. Зоря є символом неба, визначенням порядку небесних тіл і потвердженням сонячного божества.
І як можна обійтися в дерево-різьбленні без використання пшенички?! А колосся й зерно є уособленням предків — святою їжею й обителлю сонячного божества.
Сестра-студитка Дарія з Канади стверджує, що у сучасному християнстві колосся символізує Воскресіння, містерію Христа й Божого царства. Пізніше колосся стає виявом і символом святої Тайни Євхаристії.
Доповнює Іван Поляк орнаментику своїх тарілок і скриньок пацьорками, які надають виробу особливого святкового вигляду.
Іван Поляк часто переглядає мистецькі витвори своїх предків, щось собі замальовує, аби згодом створити якусь свою нову роботу. А ще в його сім’ї’ свято зберігаються родинні традиції, особливо великодні та різдвяні. Мама Люба випікає смачні запашні паски не лише для себе, а й для людей з різних теренів України — на замовлення. Баба Явдоха пише писанки і з Любою старанно укладають у кобілочку невелику пасочку, всякої скороми, пару писанок.
Ставлять у бесаги, додають туди ще декілька маленьких перепічок і несуть до церкви святити. А після освячення оті перепічки і покрішку скороми роздають за душі померлих іншим горянам, а після цього вже можна споживати свячене. Але ще перед застіллям родини треба пошанувати маржину — по три рази доторкнутися бесагами із свяченим до кожної худобини. Так діється в цій родині з первовіку.
За традицією оті бесаги до церкви несе старійшина роду, в цьому випадку — Василь Поляк, а поруч син Дмитро несе пасківець з пасочкою, писанками та всякою смакотою (яйцями, ковбаскою, сиром, вареною солониною і м’ясом). Цей пасківець — родинна реліквія. Його виготовила ще Іванова прабаба — чільна боднарка Анастасія Поляк. Любов Поляк разом з дочками Наталією і Марічкою навишивали великодніх рушничків…
На Різдвяні свята жінки в цьому роді готують традиційних 12 пісних страв. Наталя і Марічка йдуть колядувати в королиці, а Василь Поляк із синами Петром та Дмитром, онуком Іваном ідуть колядувати з ґаздами. Василь завжди в колядниках є за березу. Він і починає співати колядку — найдавнішу у Космачі. А тих колядок ґазда знає багато-пребагато, як і народних пісень, бувальщин, оповідань, легенд. їх приїжджають до нього записувати студенти і професори зі Львова і Рівного, з Києва і Варшави…
Отож, у такому багатому творчому середовищі і зростає-розвивається талант молодого різьбяра Івана Поляка.
Іванова мама Любов прийшла до Поляків за невістку. її родовід пустив міцне коріння на присілках Плаюци, Почоса, Лішів. Вінтоняки і Довіряки — шановані в Космачі ґазди. Вони займаються вишиванням і ткацтвом, пасічництвом і виготовленням народного одягу. А колись у родах Вінтоняків-Довіряків були ще й будівничі, які споруджували на річці Пістинька клявзу, по ній космацькі гуцули сплавляли ліс, і серед тих керманичів були ґазди і леґіні з цього славного роду. Минули літа, а залишки цієї клявзи ще й досі зберігаються у Космачі. В ті роки навіть було видрукувано поштівку з цим штучним водним плесом, по якому сплавляли ліс.
Ще в 1933 році, коли семитисячна громада відкривала у Космачі на присілку Плаюци Рідну школу імені Маркіяна Шашкевича, баба Люби, Марія Довіряк, рецитувала поему Тараса Шевченка «Розрита могила» перед таким поважним людом:
Світе тихий, краю милий, Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
Минуло дев’яносто років, а ці слова зараз, у час війни Роси проти України, ой, які актуальні. І прикро, що минулого 2023 року про дев’яностоліття школи в Плаюцах ніхто навіть не згадав. Якби жила Марія Довіряк, то вона б поспитала космачан, чиї вони діти і якого роду. Марія Довіряк на старості літ переповідала віршовані рядки Тараса Шевченка, і чоловік Люби, Дмитро Поляк, навіть завстиг записати їх на телефон.
У Космачі в минулих століттях жили і працювали видатні різьбярі. Василь Юсипчук виготовляв унікальні різьблені столи, Василь Топузяк — скрині, Микола Пожоджук — хрести та скриньки, Петро Палійчук — тарелі і кушки, а Дмитро Вінтоняк — ліжка, тарниці, кісєта… Про космацьку школу різьби красномовно свідчать твори майстрів у музеях України, Польщі, Австрії.
Іван Поляк впевнено крокує в майбутнє, опирається на підтримку своїх друзів-студетів — Володі Сливчука, Володі Войтенка, Павла Гаврилківа, своєї великої родини. Він мріє про свою участь у поважних виставках і конкурсах, обдумує, як витворити свої нові вироби і ними прославити Україну та збагатити мистецькі надбання держави. Тож хай йому це вдасться, а доля космацького різьбяра Івана Поляка буде щасливою!
Дмитро Пожоджук. Світлини автора.
«Гуцульський край», №51, 22.12.2023 р.
