З нагоди 85 –ї річниці від дня народження.
Федір Васильович Шмадюк — відомий народний майстер-мосяжник з с. Брустури народився 8 березня 1937 року у родині потомственних майстрів художньої обробки металу Лук’яна та Василя Шмадюків (по сільському Єринчіни). Рід майстрів Шмадюків відомий ще з середини ХІХ століття, — доби розвитку творчості Луки Дутчака і його нащадків.
Художня обробка кольорових металів на Гуцульщині має вікові традиції. Мосяжництво — різновид художньої обробки металів (міді, бронзи, латуні, бакунту, незільберу), а також виготовлення з цих металів різноманітних виробів. Цей вид мистецтва відомий з часів Стародавнього Єгипту. Перші відомості про мосяжництво на території України пов`язані з трипільською культурою. Високого рівня досягло мосяжництво в Київській Русі. Свого найбільшого розвитку набуло в ХУІІ столітті у Східних Карпатах, зокрема в народному мистецтві гуцулів. Термін «мосяжництво» — народний.
На Гуцульщині мосяжем називали сплав кольорових металів, до якого входили мідь, олово і сурма. З цього сплаву робили різноманітні вироби і прикраси. Народні майстри за допомогою примітивної техніки відливали та оздоблювали карбуванням, гравіруванням і металевою інкрустацією різні предмети господарського вжитку — ножі, кресала, лускоріхи, жіночі прикраси, гуцульські топірці, палиці, люльки, пряжки, стремена, печатки, персні, застібки тощо. Головними центрами гуцульського мосяжництва були села Річка, Брустури.
Ремесло було спадковим і передавалося з покоління в покоління, внаслідок чого утворилися цілі родини майстрів: Дутчаки з села Брустурів та Медвідчуки з села Річки.
Особливої уваги в оздобленні виробів заслуговують орнаментальні мотиви «ружі», «сонічко», що є солярними знаками і в минулому мали символічне значення. Протягом віків ця орнаментальна символіка втратила своє смислове значення і набула характеру декоративних мотивів.
Орнамент на металевих виробах чіткий, графічний, його елементи відображають закінчену творчу думку, відділяють одні мотиви від інших, підпорядковуючи їх єдиному композиційному задуму. Орнамент цей розвивався переважно на грунті геометричних елементів. Його краса полягає у вмілій побудові, використанні окремих мотивів, композиційного завершення, чим гуцульські мосяжники досягли великого багатства форм, а самі вироби стали цінними пам`ятками мистецтва Гуцульщини.
Мосяжництвом займалися брати Лук’ян і Василь Шмадюки та сини Василя Шмадюка, Федір і Михайло — одні з найталановитіших митців — мосяжників.
У селі Брустури були умільці виготовлення флояр, сопілок. Крім того, Василь Шмадюк виготовляв з коріння дерева трембіти і роги. Сам грав на своїх духових інструментах й навчив цьому синів Федора та Михайла, та синам передав основне — ремесло мосяжництва. Працювали брати Шмадюки у Косівському художньо-виробничому комбінаті аж до виходу на пенсію.
Федір Васильович Шмадюк все своє життя присвятив улюбленій справі — мосяжництву. Обробки металу навчався у батьківській майстерні, де спочатку допомагав татові і одночасно проникав у таємниці технологічного процесу відливання різних металів та їх сплавів. Уже у свої 20 років він, добре опанувавши технікою лиття та гравірування, почав виготовляти різноманітні предмети побуту складної форми — топіреці, люльки, чепраги, згарди, прикрашаючи їх такими орнаментальними мотивами, як «ромби», «грабельки», «драбинки». В своїх композиціях використовує інкрустацію рогом, бісером та кольоровим пластиком. Основний матеріал, який використовується майстром для виготовлення своїх творів — це «бакунт» (сплав міді, олова і срібла), латунь, зрідка чисте срібло.
Вироби оздоблені в основному гравіруванням та плетінкою.
Серед символічного орнаменту виступає шестикутна розета — символ сонця, який символізує добро, стає своєрідним оберегом на предметах власного користування. Велике значення Федір Шмадюк, майстер — мосяжник, надає пошуку різноманітних форм, використання ажуру. Лускоріхи, палиці, келифи, ручки деколи мають різноманітну форму: лисичок, котиків, голубів, баранячої або оленячої голови. Надзвичайною майстерністю відзначаються виготовлені майстром люльки, оздоблені вертикальним поділом орнаменту, де часто виступають «дужки», «медівнички», «сосонки», півсонечка; кресала («собачка», «голуби», «змійка»).
У фондах Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини зберігаються деякі твори Федора Васильовича Шмадюка, зокрема: топірець виготовлений 1987 року. Відлитий у формі пташки, яка декорована пластмасовими колами і кружками карбованими »зубцями» і «очками»; дужками, топірець — келеф, 1988 року. Ручка відлита у формі двох кінських голів, декорованих «круглими» розетами.
Топірець — келеф, 1988 року. Ручка відлита у вигляді триголової гадюки — змії з хвостом — кільцем.
Палиця, 1988 рік. Голівка декорована «колечками», з підвішеними металевими ромбикими — дармовисами.
Віртуозна майстерність і вроджений художній смак дали можливість талановитому майстрові не лише знайти власну манеру виконання, а й не відійти від кращих народних традицій, тобто створити оригінальні, витримані в стилі народної металопластики високохудожні твори.
Варто відзначити, що мосяжництво на Гуцульщині було спадковим ремеслом і передавалося з покоління в покоління. Можна назвати багато імен майстрів, які зустрічаємо протягом багатьох поколінь. Так, наприклад, рід Шмадюків із села Брустури продовжив молодий талановитий внук Федора Назарій та правнук Віталій Габораки.
Лариса Березка,
наукова співробітниця Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії НМНМГП ім.Й.Кобринського).
Comments are closed.