Дарія Хімінець-Тишківська — хто вона, і що це за творча людина, чи особистість, — подумки запитає себе кожен.
Так ось. У далекому 1966 році приїхала вона у мальовничий Косів з с.Витвиці Долинського району для вступу в Косівське училище прикладного мистецтва, на відділ художньої обробки шкіри. Навчання виявилося не з легких, хоч з дитинства проявляла любов до прекрасного: малювання, креслення, вишивки, ліпки з пластиліну. А тут нові дисципліни: рисунок, живопис, композиція, технологія і робота в матеріалі. Все це треба успішно долати. Адже гуцульський край — це край своєрідний, зі своїм мовним діалектом, обрядом, побутом, творчістю. І в нього просто не можливо не закохатися, бо це край творчих людей різного виду і жанру мистецтва.
Завдячує провідним викладачам Миколі Вінтоняку, Миколі Книшуку, Михайлові Прощуку, Олексієві Соломченку, Юрію Касьяненку, Іванові Андрійканичу та багатьом іншим, які прищеплювали учням любов до прекрасного, до творчого мистецтва. Чотири роки плідного навчання не пропали даремно. У 1970 р. захистила дипломну роботу на відмінно. Як талановитому спеціалістові, дали направлення на Драчинську художню фабрику, що на Закарпатті, в м.Сваляві. Цех невеликий. Треба було організувати творчу групу. А нема з кого, розповідала Дарія. Тож взялася самотужки за творчу діяльність. З художньої обробки шкіри не було нічого, в повному розумінні. Довелося перекваліфіковуватися на обробку деревини (виробів з неї).
Але закарпатський стиль творчості зовсім різниться від нашого гуцульського. І ось тут постало питання, що робити, і як діяти? Треба якось виживати, зніяковіло сказала Дарія Іванівна. І твердо вирішила зайнятись творчою діяльністю з художньої обробки виробів з дерева. Бо ж для чого тоді навчалася чотири роки? Митець справжній, переконана, має бути далекоглядним і широко профільним. її творчості й справді не було меж. Об’ємні скульптури птахів, плакетки з рельєфною та ажурною різьбою, інтарсія картин кольоровими видами різних порід деревини, рамки до картин і багато інших різновидів сувенірів і побутових речей для вжитку.
Посипались замовлення і робота завирувала. Вивчала техніку виконання, вдосконалювала різновиди різців, стамески та долота, які так необхідні для роботи в матеріалі. Основним матеріалом були липа, осика, бук, береза. А якщо потрібна була на пласті рельєфної різьби кольорова накладка (аплікація), то використовувала деревину сливи, груші, черешні, горіха. Здобутий фах з роками майстриня вдосконалювала. З маленької майстерні виріс художній цех. Там Дарія і зустріла своє кохання.
У 80-х роках минулого століття досить плідно працювала інтер’єрна бригада, якою керувала молода майстриня на прізвище Хімінець.
Дарія була головною художницею. І в цьому творчому горнилі майстриня, так би мовити, викристалізовувалась, як непересічна особистість. З роками плідної творчої праці здавалось би, все налагодилося — тільки працювати. Але, де там. З розпадом Радянського союзу комбінат «Драчино» припинив свою діяльність. Дарії Хімінець запропонували поїхати до Чехії. Виїхала з чоловіком Юрієм і сином Владиславом.
Влаштувались на приватну меблеву фабрику в м.Кладно. Майстриня при співбесіді на фотографіях показала свої попередні доробки та свою мобільність у роботі директорові меблевої фабрики. Той погодився взяти на роботу, як творчого майстра і спеціаліста з обробки дерева. Дали окрему кімнату для творчості і житло.
Юрій з сином займалися столярними роботами. У вільний час Владика теж кортіло взяти в руки різця і допомагати мамі. Робота полягала в тому, розповідає Дарія, що фабрика займалася реставрацією старовинних меблів. Робота вимагала неабияких знань з технології. Якраз тут і знадобились здобуті знання в Косівському училищі. Праця — важка і клопітка, треба було творчо підходити до кожної деталі. А меблі були важкі — стиль Барокко, Рококо та ще хто його знає які і звідки.
Шеф звозив їх, як на мою думку, з цілої Європи. Тож у Д.Хімінець відкрились очі на цілий світ речей, на меблі, якими колись користувались заможні люди. її завдання полягало в тому, щоб надати цим речам первинного вигляду. Добре, що обдарована талантом, фантазією і вмінням володіти різцями надавали майстрині натхнення і бажання бачити, як зі старого пошарпаного і проношеного куферка, стільця, ліжка, шафи чи креденса народжується елітний з художнім шармом виріб.
«Знаючи трохи чеської мови, — продовжує далі пані Дарія, — мені було легше спілкуватись з людьми своєї професії. Відвідуючи музеї, виставкові зали та пам’ятки архітектури я для себе багато чого пізнавала, збагачувала власний світогляд. Та любов до творчості, до всього красивого, що оточує — квітів, архітектури, монументальних пам’ятників давало натхнення до нової творчості, і знову у нових декораціях, беручи елементи орнаментів з рослин і квітів. З’являлися нові оздоби для різновидності меблів, дверей, статуеток, рамок».
Приємно спостерігати, коли з кусочка дерева визріває скульптура чи портрет, оживають квіти. Радісними очима дивиться на світлини своїх робіт, і про кожну окремо розповідає, мені її авторка. І тут же додає: «Мистецтво належить людям і ми — творчі люди — оту красу, любов до всього прекрасного повинні доносити до людей».
Іскринка творчості, яка живе у її серці, не дає збайдужіти, перетворивши вирізьблену деталь у твір мистецький. Майстриня уміє наповнювати свої композиції філософським змістом, наближеним до природи і до того краю, де живе та працює. Дарія Хімінець на своїй улюбленій ділянці роботи, як художниця-творець, різьбярка, працювала самовіддано, з великою вимогливістю до себе, зі щирим прагненням знаходити в своїх творчих доробках щось цікаве, неповторне, оригінальне, з постійним бажанням вдосконалювати свою майстерність.
Тож, з нагоди її 70-річчя, хочу побажати здоров’я і подальшого творчого натхнення на мистецькій ниві, її роботи були представлені на виставці в м.Кларно в 2002 р. та в м.Празі 2012 р., за що була нагороджена спеціальною грамотою ім. Люксембургського цісаря Карла IV та подякою від мера м.Кадно. Портрет Карла IV та декілька інших художних речей знаходяться у приватній колекції президента Чехії пана Земана.
О.Тишківський, м.Косів.
«Гуцульський край», №7, 18.02.2022 року
Comments are closed.