Джуранюк Йосип Миколайович (14.02.1917–25.08.1988 рр.) талановитий майстер художнього ткацтва і килимарства, був людиною високої культури та професійної ерудиції.
Народився в родині косівських потомственних ткачів, змалку цікавився різними ремеслами: різьбою, ткацтвом, будівництвом. Навчався у Косівській семирічній школі (директор Беднарський Б.А.), де здобував фах будівельника, як допоміжний предмет. Перші уроки у ткацькому ремеслі давав йому старший брат — Юрій Миколайович. Разом з Ольгою Горбовою, відомою ткалею, вчився ткацтву у рідного дядька Івана Миколайовича Джуранюка, який професійно, як майстер ткацтва, виготовляв полотно.
До творчої праці його заохочував Микола Миколайович, батько Йосипа, майстер ткацтва та килимарства, який працював у Косівській артілі «Гуцульщина». Для фахової підготовки ткачів у Косові відкрито ткацьку школу під егідою Ткацького товариства. Директором школи на той час був Станіслав Бурса і проіснувала вона до 1939 року.
Тут Йосип Джуранюк оволодів ткацькою професією, навчився виготовляти узорні тканини та килими. Школа утримувалася на кошти за виготовлену учнями продукцію, що спонукало до конкуренції на кращий твір. Навчання в школі вели польською мовою. Уже як фахівець, працював у приватних майстернях Д. Штайнера. Виготовляв килими, верети, які продавали в Галичині та Польщі.
Замолоду був активним учасником молодіжної організації соціалістичного спрямування. Готував прокламації ,викликаючи протест проти національного гніту та експлуатації окупаційної влади. Діяльність підпілля була викрита жандармерією і Йосипа разом з його однодумцями заарештували і відправили до Коломийської в’язниці, де він перебував майже півроку.
У 1939 році Йосип Джуранюк залишає ткацький верстат і працює в редакції щойно створеної районної газети де друкувалися його новели.
У 1940 році вступив до Харківського інституту журналістики. Та навчання перервала війна 1941 року. На долю Йосипа Миколайовича випали важкі випробування. Довгі фронтові бої в зенітно-артилерійському дивізіоні, поранення під Щеціном (Польща), госпіталь. Довилося побувати у полоні, та був визволений у ході бойових дій. Після війни повертається на Україну. Сімейні обставини не дали можливості продовжити навчання у Харківському інституті.
Після націоналізації спілки «Гуцульське мистецтво» в Косові у 1939 році було організовано художню килимарську артіль ім. Т. Г. Шевченка. Від часу заснування і в подальші роки в артілі працювали вихідці з родинних династій відомих місцевих майстрів художнього ткацтва. Для творчого керівництва були запрошені обдаровані косівські майстри Йосип Джуранюк, Микола Ганущак, Степан Повшук. Вони впродовж тривалого періоду відповідали за якість і художній рівень продукції підприємства. Майстри – художники творчо осмислювали й інтерпретували систему декору народних зразків, створюючи на їх основі нові композиції тканих і килимових виробів.
У 1959 році на базі Косівської артілі організовують художньо-виробничий комбінат Художнього Фонду УРСР, де Йосип Миколайович Джуранюк працює начальником відділу технічного контролю, а з часом творчим майстром. До виробництва залучається широка сітка народних майстрів, а також професійні художники. Народні традиції ткацтва стають базою відродження і набувають значного розвитку у галузі декоративної тканини та килимарства.
Така база стає сприятливою для формування особистості народного майстра, та успішності його творчої праці. У цей період формується творча індивідуальність Йосипа Джуранюка.
Не володіючи спеціальною художньою освітою, він підкоряв природним талантом, який в повній мірі розкривається в його композиціях, які проектувалися для малосерійного виробництва. Використовуючи надбання народної творчості, зокрема ткацтва, Йосип Миколайович переосмислює старі традиційні схеми і створює нові композиційні рішення, застосовує елементи гуцульського орнаменту в багатстві їх комбінацій, різноманітності додаткових елементів, у способі групування орнаментальних форм.
Обмежена, переважно тепла гама, уміле співвідношення кольорів, надають його творам оригінальності, неповторності сучасного звучання. Новаторські композиції він розробляв для ліжників, в орнаментальних композиціях ліжників проявилося глибоке вивчення декору тканих, вишитих виробів та писанок. Володіючи гарним відчуттям кольору, митець творив візерунки для килимів на основі гуцульських вишивок, крайок, писанок, герданів та різьби.
Майстер досконало володів різними техніками художнього ткацтва, часто експериментував. Займався також рисунком, різьбленням, ліпленням. Для малосерійного тиражування розробив технічні рисунки. Створював проекти й виготовляв орнаментальні і сюжетно – тематичні килими, гобелени, килимові доріжки, ліжники, верети. Серед творів: килими «Оленята» (1968), «Гей, співає Верховина» (1969), «Писанковий» (1971), «Весілля» (1978), «Гуцульський» (1979), « Ватра» (1980), «Золота осінь» (1984); ліжники «Очкатий», «У паси», орнаментальні декоративно – ужиткові ткані вироби.
Був добре знайомий з відомим українським майстром художнього ткацтва Михайлом Біласом, високо цінував його творчість. На початку 1970-х років вирізьбив з дерева фігури гуцулів за мотивами гобелену М. Біласа «Косівський базар». Час від часу займався олійним живописом. Збереглося декілька пейзажів, ікон та копій картин його роботи. Спроектував і сам збудував власний будинок.
За творчу працю в умовах виробництва та художні досягнення в декоруванні тканих виробів, Йосипу Миколайовичу було присвоєно звання народного майстра. Свої творчі роботи майстер представляв на обласних, всеукраїнських, всесоюзних виставках від 1967 року, за що був нагороджений численними грамотами та дипломами. Твори Йосипа Миколайовича Джуранюка зберігаються в музеях Косова, Коломиї, Івано-Франківська, Львова, Києва та приватних колекціях.
У виставкових залах Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини в даний час експонується виставка художнього ткацтва Йосипа Миколайовича Джуранюка.
Лариса Березка,
наукова співробітниця Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії НМНМГП ім. Й. Кобринського), член НСМНМ України.
Comments are closed.